Минулого тижня ми досліджували значення та наслідки придбання французькою компанією «NJJ Capital» компаній Lifecell та «Датагруп-Воля». Цього тижня ми заглибимося в історії цих компаній, оскільки вони, схоже, подолали всі матеріальні та теоретичні перешкоди на шляху до того, що називають угодою століття.
Почнемо з Lifecell, третього за величиною оператора мобільного зв’язку в Україні після Vodafone та Київстар. Lifecell не є українським підприємством; його назва має схожість з найбільшим турецьким мобільним оператором Turkcell, і це не випадково – Turkcell є єдиним акціонером Lifecell. Ця угода розпочалася у 2015 році, коли Turkcell придбав 100% акцій life:) і згодом провів ребрендинг компанії під назвою Lifecell. Раніше Turkcell володів 55,04% акцій компанії «Євроазія Телекомунікації», власника компанії «Астеліт», яка працювала під брендом life:). Компанія «Астеліт», що входить до складу ПАТ «СКМ» Ріната Ахметова (про компанію «Метінвест» якого нещодавно писала «Нова Свобода»), також є засновником Lifecell.
Підґрунтя для запуску нового мобільного оператора в Україні було закладено у 2004 році, а перший дзвінок у мережі life:) пролунав у 2005 році. Компанія швидко набрала обертів і вже через рік мала 1 мільйон абонентів – значне досягнення на той час. Слоган «Можливо все!» відображав амбіції компанії. Сьогодні Lifecell обслуговує близько 9 мільйонів передплачених, контрактних та корпоративних абонентів.
Незважаючи на свої успіхи, Lifecell зіткнувся з викликами. У 2017 році компанія припинила діяльність в окупованих Донецькій та Луганській областях, втративши таким чином клієнтів. У першій половині 2022 року Lifecell зазнав втрат обладнання на суму близько $11 млн, що становить майже десяту частину його базових станцій. Крім того, кількість абонентів скоротилася на 0,8 мільйона і зараз становить приблизно 8,4 мільйона. Однак, завдяки нещодавньому сплеску міжнародних дзвінків, підтримці іноземних операторів, які скасували плату за дзвінки на свої мережі, а також допомозі реселерів та іноземних телекомунікаційних компаній з необхідним технічним обладнанням, Lifecell не тільки вижив, але й зберіг усіх своїх співробітників, забезпечивши їх бонусами та підвищенням заробітної плати.
Окрім фінансових питань, компанія також зіткнулася з репутаційними проблемами. Частина акцій Turkcell належить російському олігарху львівського походження Михайлу Фрідману, який перебуває під санкціями ЄС і Великобританії та розшукується СБУ за підозрою в порушенні статті 110 Кримінального кодексу «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України». Однак ця проблема навряд чи суттєво заплямує імідж Lifecell, враховуючи його статус одного з найкращих роботодавців у воєнний час, провідного національного роботодавця, а також розумної та інноваційної компанії.
Lifecell був піонером у наданні різноманітних послуг, зокрема, запропонувавши безкоштовний доступ до соціальних мереж з мобільних телефонів у 2010 році, запровадивши SIM-карти подвійного стандарту в усіх стартових пакетах у 2012 році та комерційне розгортання 3G-зв’язку у 2015 році. Ці досягнення підкреслюють суть бренду Lifecell – справа не в тому, хто ним володіє, а в тому, чого мобільний оператор досяг за 20 років свого існування. Це змушує нас на «Новій Свободі» з нетерпінням чекати, що принесуть наступні роки, коли компанія перейде під нову власність і об’єднається з іншим гігантом – «Датагруп-Воля».
